Теперішній письменник — те ж, що древній пророк. А. П. Чехов
Напевно одне з найважливіших питань, які коштують перед художниками, письменниками, поетами, — це осмислення ними ролі мистецтва, літератури в житті суспільства. Чи потрібна поезія людям? Яка її роль? Чи досить мати віршований дарунок, щоб стати поетом? Ці питання глибоко хвилювали А. З Пушкіна. Його міркування на цю тему знайшли повне й глибоке втілення в його віршах. Бачачи недосконалість миру, поет замислювався над тим, чи можна змінити його засобом художнього слова, кому дається "долею витійства грізний дарунок".
Своє подання про ідеальний образ поета Пушкіна втілив у вірші "Пророк". Але поет не народжується пророком, а стає ім. Цей шлях повний болісних випробувань і страждань, яким передують сумний роздум пушкінського героя про тім злі, що міцно вкоренилося в людському суспільстві й з яким він не може упокоритися. Стан поета говорить про те, що він небайдужий до происходящему навколо й у той же час неспроможний що-небудь змінити. Саме до такої людини, що "духовної жаждою млоїмо", є посланник Бог — "шестикрилий серафим". Пушкіна докладно й детально зупиняється на тім, як відбувається переродження героя в пророка, який жорстокою ціною він здобуває якості, необхідні щирому поетові. Він повинен бачити й чути те, що недоступно зору й слуху звичайних людей. І цими якостями наділяє його "шестикрилий серафим", доторкаючись до нього "перстами легенями, як сон". Але такі обережні, ніжні рухи відкривають перед героєм увесь світ, зірвавши з його покрив таємниці
И почув я неба содроганье,
И горний ангелів поле,
И гад морських підводний хід,
И дольней лози прозябанье.
Потрібно мати чималу мужність, щоб увібрати в себе всі страждання й все різноманіття миру. Але якщо перші дії серафима заподіюють поетові тільки моральний біль, те поступово до неї приєднуються й фізичні мучення
И він до вуст моїм припав
И вирвав грішну мою мову,
И празднословний, і лукавий,
И жали мудрия змії
У вуста завмерлі мої
Вклав десницею кривавої
Виходить, нове придбане поетом якість — мудрість — дається йому через страждання. І це не випадково. Адже щоб стати мудрим, людина повинен пройти важкий шлях пошуків, помилок, розчарувань, випробувавши численні удари долі. Тому, напевно, довжина в часі прирівнюється у вірші до фізичного страждання
чиможе поет стати пророком, володіючи, крім поетичного таланта, тільки знанням і мудрістю? Ні, тому що трепетне людське серце здатне піддаватися сумніву, ономожет стискуватися від страху або болю й тим самим перешкодити йому виконати більшу й шляхетну місію. Тому серафим робить останнє й саме жорстоке дійство, вклавши в розсічені груди поета "угль, що палає вогнем". Символічно, що тільки тепер пророк чує глас Всевишнього, що дає йому мета й зміст життя
И Бог глас до мене воззвал:
"Повстань, пророк, і виждь, і внемли,
Здійснися волею моєї
И, обходячи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей".
Таким чином, поезія в поданні Пушкіна існує не для тішення обраних, вона є могутнім засобом перетворення суспільства, тому що несе людям ідеали добра, справедливості й любові
Все творче життя Олександра Сергійовича Пушкіна з’явилося яскравим свідченням вірності його думок. Його смілива вільна поезія протестувала проти гноблення народу, призивала до боротьби за його волю. Вона підтримувала дух засланих друзів-декабристів, вселяла їм мужність і стійкість
Свою основну заслугу Пушкіна бачив у тім, що, подібно поетові-пророкові, будив у людях доброту, милосердя, прагнення до волі й справедливості. Тому, стикнувшись із гуманістичною пушкінською поезією, ми відчуваємо потребу стати краще, чистіше, учимося бачити навколо красу, гармонію. Виходить, поезія дійсно здатна перетворити мир