Трагедія ганни карениной

Твір по літературі: Трагедія ганни карениной Роман «Ганна Каренина» був задуманий і написаний у переломну епоху, в 1873-1875 роках, коли російське життя перетворювало на очах. І Толстой як художник і людина була невіддільна від цієї драматичної епохи, що і відбилася в його романі рельєфно й чітко. «Ганна Каренина» — роман про загальний розрив, якімсь загальному розлученні у всіх сферах життя. Отут усі самотні й не можуть зрозуміти один одного, тому що загублено ключ любові, без якого немає сімейного життя Безлюбовна сім’я виступає в романі як узагальнений образ всього безлюбовного життя людства. Критикуючи очами сім’ї весь сучасний йому соціальний лад, Толстой не виходить за рамки сімейної теми; він розсовує ці рамки, розширює цю тему до всього життя людства Протиставлення життєлюбства Ганни безжиттєвості Каренина в романі проводиться послідовно з характерної для художнього мислення Толстого загостреністю на непримиренності протиріччя.

Коли Олексій Олександрович зштовхнувся з думкою про те, що дружина здатна йому змінити, він відчув, що «коштує віч-на-віч перед чимсь нелогічним і безглуздим. Він стояв віч-на-віч перед можливістю любові в його дружині до кого-небудь, крім його, перед життям. І щораз, коли він зіштовхувався із самою життям, воно відсторонявся від її». Олексію Олександровичу дійсне життя не могло не представлятися безглуздої й нелогічної, тому що вона ніяк не може прийняти зазначену форму, складову єдиний зміст всієї діяльності, усього існування героя.

Відношення Олексія Олександровича до Ганни втілювало сутність його відносин із самою життям: ігнорування живої складності, заміна її штучною стрункістю зовнішньої логіки. Знову й знову можна відчути, яким насильством над життям були сімейні відносини Каренина з Ганною — повільним, повсякденним, постійним гнобленням. Теперішнє життя для Толстого — це жагуче бажання й уміння людини жити життям всіх людей, загальним життям і кожним окремим людським життям. Тільки таке життя для Ганни Карениной і представляються теперішньої Ганна наділена самим коштовним, з погляду Толстого, людським дарунком: даром спілкування, відкритості для всіх, розуміння всіх і сочувствования в буквальному значенні слова, тобто вміння спільного відчування з іншими людьми. Це й створює поетичний мир Ганни Безжиттєві очі Каренина — це ока, якими глянула на героїню роману її дійсність, що оточувала. І та обставина, що людина із цими безжиттєвими очами була зв’язана з усією життям Ганни, загострює трагізм її самітності в мертвій пустелі дійсності, самітності в самій любові Тема самітності в любові пронизує весь роман. Їй також присвячена й вся історія відносин Ганни й Вронского. Любов Ганни й Вронского приречена в романі із самого початку й цьому передує дурна ознака — загибель людини під колісьми поїзда, прообраз загибелі героїні, загибелі любові.

Так уже саме знайомство Ганни із Вронским пофарбовано думкою про смерть. І історія любові виявляється історією смерті Близькість, що встановилася між Вронским і Ганною, Толстой зображує як убивство Любов Ганни неминуче повинна була прийти до свого власного заперечення, перетворенню у свою протилежність. Любов, що по суті означає саме повне єднання людей, перетворюється в саме повне роз’єднання. Ганна сподівалася, що любов заповнить їхній мир.

Але виявилося, що любов стала причиною втрати миру й, отже втрати самої себе: «Роздратування, що розділяло їх, не мало ніякої зовнішньої причини, і всі спроби пояснення не тільки не усували, але збільшували його. Це було роздратування внутрішнє…» Жахлива розв’язка любові. Доля Ганни зв’язана насамперед з відношенням до дійсності, що оточувала Ганну. У Ганні Карениной втілений образ людини, створеного для великої любові, але постигшего закони реальності, що погубила неї. Зміст епіграфа здобуває глибоке значення в розвитку роману. Стає ясно, що мова йде про силу долі й про те, наскільки вона керує всіма діяннями людини й не визнає оцінних суджень кого б те не було