У світі достоєвського
Одне слово, сказане з переконанням,
з повною щирістю й без коливань,
віч-на-віч, набагато більше виходить,
чим десятки аркушів пописаного паперу
Ф. Достоєвський
Він так і говорив із читачем — завжди як би віч-на-віч і перед особою всього миру, з повною щирістю й без коливань. Він вірив у людину, у духовність його природи, того й довіряв йому безмежно як письменник. Вплив його на внутрішнє життя людства воістину й дотепер ще до кінця не оцінене
За Достоєвським здавна закріпилося визначення "співак принижених і ображених", але поруч із ним широко існує й прямо вороже цьому визначення-, "пророк надлюдини", "предтеча Ницше".
З усвідомленою гордістю й відповідальністю називав себе Достоєвський реалістом, але його й дотепер намагаються зобразити як батька західного модернізму, авангардизму… Так, в інтерпретаціях деяких західних тлумачів "кошмарні" романи Достоєвського є моделлю неоавангардистской антипрози. Яскраво антибуржуазний мислитель в інтерпретаціях окремих західних тлумачів виглядає духівником "тих сучасних буржуазних письменників, які намагаються проголосити характерними героями нашого часу невротиків і психопатів, які коштують поза культурою, поза суспільством, поза інтелектом".
Під пером одних коментаторів Достоєвський з’являється письменником, зміщеним від яких би те не було соціальних проблем його епохи, іншими осмислюється як провісник "соціального й морального відновлення людства". "Мракобіс", ворог будь-якої революційної боротьби — для одних, він же — герой "соціальних битв XIX сторіччя", "попередник більшовиків", "символ революційної Росії" — для інших
"Вузьконаціональний" письменник, апостол "шовінізму", "національної винятковості", "самий росіянин із всіх російських письменників" (по більше м’якому визначенню), той же Достоєвський усвідомлюється на Заході як щирий учитель і проповідник шляхів виходу з тупиків буржуазної свідомості, як письменник, що відповідає саме національним інтересам антибуржуазно й антишовіністично мислячої інтелігенції
У які тільки смертних гріхах і дотепер не обвинувачується письменник, які тільки злочину (теперішніх і мнимі) його героїв не приписуються на його власний рахунок. Великий інквізитор — це де сам Достоєвський, але, з іншого боку, і князь Мишкін виявляється літературною маскою письменника. І батько Зосима, і старець Тихін — теж він, Ставрогин, Розкольників, Свидригайлов, "підпільний герой" — всі вони нібито автопортрети їхнього творця
Так, протиріч і складностей як у творчості самого Достоєвського, так і в нашім розумінні його, відношенні до нього — занадто багато. І все-таки не можна зупинитися на цьому визнанні, потрібно спробувати проникнути в ті глибини особистості й творчості письменника, які б відкрили нам за всіма цими протиріччями єдність особистісних і творчих підстав такого воістину великого явища, як Достоєвський. "Трагедія есхила й драми Шекспіра не могли потрясти душі своїх сучасників глибше, ніж сколихнули нас "Ідіот", "Брати Карамазови", "Ганна Каренина"… — писав класик французької літератури Ромен Ролан. — Де… шукали ми нашу духовну пишу й наш насущний хліб, коли нашого чорнозему вже не вистачало, щоб задовольнити наш голод? Хто як не російські письменники були нашими керівниками? Товстої й Достоєвський створили нашу душу…"