«Жагуче, грішне, що бунтує серце»
«…У романі, за винятком однієї бабусі (матері Базарова), немає жодного живої особи й живої душі… А про моральний характер і про моральні якості героя й говорити нема чого; це не людина, а якась жахлива істота, просто диявол, або, виражаючись більш поетично, асмодей. Він систематично ненавидить і переслідує всіх, починаючи від добрих батьків, яких він терпіти не може, і закінчуючи жабами, яких він ріже з нещадною жорстокістю. Ніколи жодного почуття, якого-небудь захоплення або пристрасті…».
Ці слова ставляться до головного героя роману Тургнева «Батьки й діти» і належать відомому критикові першої половини XIX В. Г. Антоновичу (його стаття так і називається — «Асмодей нашого часу»). Це сказано про «титанічну особистість», чесному, правдивому демократі «до кінця нігтів»! Це сказано про героя нового часу, що прийшло на зміну Онєгіним і Печориним, Чацким і Рудиним! Або прав критик, озиваючись подібним чином про Базарове?
Якщо тургеневский Рудин — ентузіаст і романтик, що видніється про високих, вічних, але примарних ідеалах, то Базарів — реаліст до мозку костей, він — натураліст, нічого не приймаючий на віру. Автор дає читачеві чітке і ясне подання про свого героя, про простоту його походження й натури. «Мій дід землю орав», — не без гордості заявляє Базарів. Його батько — повітовий лікар, добра й чесна людина. Коли Базарів знайомився з батьком Аркадія Кірсанова, він простягав йому «оголену червону руку», а особа його «пожвавлювалося спокійною посмішкою й виражалася самовпевненість і розум».
Герой володіє «мужнім голосом», його біляві волосся, довг і густі, не приховували «більших опуклостей просторого черепа». Із цих штрихів обрисовується особистість людини з нижчих станів, розумною, обдарованою енергією й волею
Отже, не прав був Антонович, або неуважно прочитав, або просто що не зрозумів роман. Правда на стороні тих критиків, які в главу кута ставили не нігілізм Базарова, а його «жагуче, грішне, що бунтує серце».
Уже перше знайомство з Базаровим переконує читача в тім, що в душі героя є почуття, які він ретельно приховує від навколишніх. Дуже «непростий» на вид, самовпевнений і різкий у висловленнях і вчинках, тургеневский різночинець насправді має слабості й має дуже раниму душу. Тривожне й разом з тим чутливе серце б’ється в нього груди
Павло Петрович Кірсанов відразу не злюбив «волосатого» за його несхожість на навколишніх і за його величезну енергію й розум. Адже сам він поступово перетворюється в мерця, тому що нічого, крім «англійських сьютов, крохмальних комірців» і чищених нігтів, його не могло зацікавитися
На відміну від Рудина й інших «пасивних», що пливуть за течією тургеневских героїв, Базарів почуває, що прийшов час діяти, а не говорити, «гарні мовлення» його бісять: «ПРО, друг мій Аркадій! Про одному прошу тебе: не говори красиво!».
Базарова відрізняє активне відношення до життя, воно прагне переробити самого себе, свій час і сучасне йому суспільство: «Виправте суспільство, хвороби не буде». А думки Базарова про людину і його виховання виявляються актуальними на все часи: «Усяка людина себе виховати повинен…».
Природа для Базарова — «не храм, а майстерня». Почасти в цьому є своя правда, але вуж боляче різань герой у звертанні з миром природи. Швидше за все, природа — і храм, і майстерня. Але для Базарова характерно однобічне відношення — багато в чому критичне й осудливе — до багатьом явищам дійсності
Наприклад, любов для нього — лише фізичний поїзд, мистецтво — порожня розвага дозвільних і привілейованих шарів суспільства. От як цинічно Базарів озивається про почуття й залицяння друга: «Так ти, я бачу, Аркадій, розумієш любов, як
Всі новітні молоді люди; цип, цип, цип, курочка а як тільки курочка починає наближатися, давай ноги! Я не такий». «Я тільки цим і пишаюся. Сам себе не зламав, так і бабенка мене не зламає».
Базарова обвинувачували й обвинувачують у зухвалості, у бунтарстві, у зайвій категоричності сркдений. Але він жива людина, тому й має право на помилки. Багато висловлень нігіліста Базарова на перший погляд цинічні, грубці, повні ненависті до всьому й глибоко невірні (наприклад, у розмові з Кукшиной, Ситниковим, Аркадієм і Павлом Петровичем). Кукшина мріяла стати нігілісткою й своїми самовпевненими випадами тільки провокувала Базарова на зухвалість
Але герой грубий далеко не завжди. Відразу помітно, як багато й з полюванням спілкується Базарів з Одинцовій — єдиної людиноюою, який герой по-справжньому поважав і цінував. У бесідах з нею Базарів не дозволяє собі різких суджень, поводиться стримано й тактовно. А от у сутичках з Павлом Петровичем герой хоче будь-що-будь шокувати ворога: роздражнити його через свою ворожість до доглянутого аристократа
Нерідке прагнення зачепити за живе проявляється й у суперечках Базарова з Аркадієм. «М’якенький ліберальний панич», — так на початку романі називає герой свого кращого друга, демонструючи тим самим поблажливо-дружнє заступництво. Але година від години пропасти між ними росте, і це помітно в ревнощах Базарова до Аркадія й трагічної любові до Одинцової, що ламає й перевертає життя Базарова. По-своєму Базарів любить і батьків, про які говорить, що «таких людей удень із вогнем не знайти». Але все-таки його оцінка життя батьків, старого покоління однозначна й повна заперечення: «Здається, чого краще — їли, пий? Тільки туга здолає від такого життя!».
Імовірно, раптово спаленіле почуття до Одинцової дано героєві на кару за занадто спрощене тлумачення життєвих явищ. Любов Базарова до Одинцової, з одного боку, указує на його слабість, але одночасно й піднімає його. Герой не в можливості повністю віддатися своєму почуттю, але разом з тим воно глибше й серйозніше «жагучих подихів» Павла Петровича Кірсанова. Досить згадати епізод, Коли Базарів просить тільки про те, щоб про його смертельну хворобу сповістили улюблену жінку
Умираючих Базарів простий і людяний. Тепер відпала необхідність ховати свій романтизм глибоко усередині. Герой умирає дивно, майже віршами прощаючись зі своєї улюбленої: «Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне».
И в фіналі розкривається ще одна прекрасна риса в герої: любов до жінки, любов до батька й матері зливаються воєдино з любов’ю до батьківщини, до таємничої Росії, про перетворення якої він потай мріяв, але яка так і залишилася для нього нерозгаданою таємницею. » чипотрібний я Росії», — сумнівається Базарів, в останні мінути свого життя думаючи про схил і важливому, піднімаючись над вузькими мирськими турботами, чим стає ближче й дорожче читачеві